Його називали секс-символом радянського кіно, а поява актора на екрані гарантувала успіх картині, адже Василь Лановий був неймовірно талановитий. На жаль, його не стало. Які фільми принесли славу Лановому, як склалася його доля, розповімо в статті.
Василь Лановий: біографія, сім’я
Талановитий Лановий, біографія якого розпочалася в столиці (з’явився на світ 16 січня 1934 року), походив із сім’ї, яка не мала нічого спільного з мистецтвом. Його батьки — селяни з України — переїхали на запрошення батькового брата до Москви.
Ще в шкільні роки (1951 рік) завдяки старанню і таланту Лановий Василь Семенович зірвав першу нагороду на Всесоюзному конкурсі талантів. Закінчивши школу із золотою медаллю, Василь обрав факультет за напрямом «журналістика» в МДУ, але за півроку забрав документи і відправився з ними в училище імені Б. Щукіна. Ще студентом дебютував у кіно і познайомився з першою дружиною — Тетяною Самойловою.
Закінчивши навчання 1957 року, Василь Семенович грав у театрі імені Євгена Вахтангова. Ось найбільш значущі ролі актора раннього періоду:
- Цезар у виставі «Антоній і Клеопатра», Фортінбрас у «Гамлеті»;
- Пушкін у постановці «Кроки командора», Джордж Бернард Шоу в п’єсі «Милий брехун»;
- Маяковський у «Конармії», Троцький у сцені «Брестський мир».
Загалом він зіграв у театрі близько 70 ролей, взяв участь у багатьох поетичних вечорах і радіоспектаклях. Зірка кіно радянської епохи став легендою.
У 1979 році Василь Семенович брав участь в озвучуванні багатосерійного документального фільму про війну, за що був нагороджений престижною Ленінською премією. Крім виступів у театрі та зйомок у кіно, Лановий проводив творчі вечори, читаючи вірші найкращих російських поетів, що принесло йому звання визнаного майстра художнього читання.
Спробував себе Лановий у письменництві. Вийшли дві його книги:
- «Щасливі зустрічі» (1983).
- «Летять за днями дні» (2004).
У виші, який колись закінчував, Лановий викладав сценічну мову. Пізніше отримав звання професора і очолив кафедру.
Не важливо, скільки років Василю Лановому, він завжди мав чудовий вигляд і вів активне життя. Протягом двох десятиліть Василь Семенович очолював дитячий кінофестиваль в Артеку, ще 2017 року грав у рідному театрі одразу в трьох виставах.
Актор вів активне громадське життя, був членом низки урядових організацій Російської Федерації, довіреною особою Президента і мера Москви. У Ланового понад 50 нагород, які демонструють його значущість для країни і народу.
Варто сказати про ставлення актора до спорту. Лановий, вік якого перейшов 85-річну позначку, мав розряд з волейболу, до останнього грав у бадмінтон, займався гімнастикою і плавав.
Улюблений актор усіх жінок Радянського Союзу був одружений тричі:
- З усіма коханою Тетяною Євгенівною Самойловою, відомою актрисою.
- На актрисі драматичного театру Тамарі Михайлівні Зябловій (трагічно загинула в автокатастрофі).
- На популярній актрисі Ірині Купченко. Вона третя дружина Василя Ланового.
З Купченко знайшов сімейне щастя красень Лановий. Діти в цьому шлюбі теж є. Це сини Олександр і Сергій.
Василь Лановий: фільми та ролі
Свій шлях у кінокар’єрі розпочав Василь Лановий у молодості: найпершу роль зіграв у фільмі «Атестат зрілості» (1954), втіливши на екрані образ обдарованого, але надто зарозумілого Валентина Лістовського. Тоді акторові було лише 20 років.
Його фільмографія налічує близько 80 ролей, але найбільш знакові з них:
- «Павло Корчагін» (1956).
- «Червоні вітрила» (1961).
- «Анна Кареніна» (1967).
- «Соляріс» (1968).
- «Офіцери» (1971).
- «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973).
- «Три мушкетери» (2013).
Павка Корчагін у виконанні Ланового — найкраща інтерпретація літературного персонажа. Уміло Василь Семенович втілив образ героя дівочих мрій — капітана Грея з кінофільму «Червоні вітрила». Краса і натхненність «справжнього принца» назавжди закарбувалися в пам’яті радянських шанувальниць Ланового.
Сам актор дуже любить свою єдину комедійну роль у «Смугастому рейсі» (1961). У картину він потрапив абсолютно випадково — його попросив режисер картини про цю послугу.
Інші ролі актора відповідали його амплуа мужнього героя і серцеїда. Це зовсім не дивно, адже Василь Лановий — актор неймовірної краси, витончений і вишуканий.
Роль Анатоля Курагіна у фільмі «Війна і мир» ідеально підходила йому. Але актор бажав зіграти Болконського; він знав напам’ять усю книгу, називав її одним із найулюбленіших творів. Режисер умовляв його цілий рік, і Лановий здався, наполігши додати в образ Анатоля нотку трагізму.
Граючи Олексія Вронського в «Анні Кареніній», він знову зажадав зробити свого героя більш людяним. У результаті персонаж постає не розпусним донжуаном, а людиною, яка страждає від фатальної долі, яка і любить, і губить одночасно.
Переконливо і серйозно зіграв актор у «Солярисі», а його лихий козак Іван Варавва у фільмі «Офіцери» вийшов романтично піднесеним, як і всі персонажі Ланового.
У фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни» Василю Семеновичу дісталася роль одного з вищих офіцерів СС Карла Фрідріха Отто Вольфа. Роль кардинала Рішельє в картині «Три мушкетери» стала прикладом для інших акторів.
Неймовірний Василь Лановий, фільми за участю якого давно стали класикою, — еталон акторської майстерності, таланту, харизми, вміння розкрити в собі та в ролі найкраще, зачепити глядача за живе. Його величезна спадщина увійшла в історію кіно і театру.
