Зміст
Публіцистичний стиль зустрічається переважно в засобах масової інформації і розрахований на широку аудиторію, зустрічається також у науково-популярних творах.
Метою текстів, витриманих у публіцистичному стилі, є повідомлення та коментування актуальних подій зі світу політики, культури, економіки чи спорту. Публіцистичні тексти також використовуються для формування громадської думки , пропаганди та поглиблення думок і поглядів.
У публіцистичному стилі вихідним є коротка інформація, на основі якої створюється текст. Публіцист реагує на інформацію, створюючи публіцистичний текст.
Характеристики
Публіцистичний текст:
- – характеризується простою і зрозумілою мовою
- – має суб’єктивно-полемічний характер
- – може поєднувати елементи інших стилів (художнього, наукового чи розмовного)
- – містить дуже сугестивний текст (чіткі, конкретні формулювання та визначення)
- – характеризується чіткою та впорядкованою структурою (чіткий поділ на абзаци, підзаголовки, помітні тези, аргументи)
- – обговорює актуальні теми із суспільного життя
- – використовує слова та фрази з розмовної мови (з метою підтримки контакту між відправником та одержувачем)
Автор тексту в публіцистичному стилі завжди стоїть на першому місці – він помітний у тексті, виявляє свої думки та світогляд. Саме він представляє конкретну позицію, полемізує з нею та протистоїть іншим. Нерідкі випадки, коли журналістські тексти мають провокаційний характер.
Стилі мовлення
З різноманіття різновидів мовного вживання виділяються два основних: розмовна мова і мова літературна (книжна).
Розмовна мова (розмовний стиль мовлення) — це, як правило, усне мовлення. До літературної (книжної) мови належать наукове, офіційно-ділове, публіцистичне мовлення, звідси їх функціонування в окремих сферах діяльності. Залежно від цього розрізняють науковий, офіційно-діловий, публіцистичний і особливо – художній стиль або художню мову.
Слово стиль стало означати якість письма. Ось що таке стилістика — уміння висловлювати свої думки різними способами, використовуючи різні мовні засоби, що відрізняє один стиль мовлення від іншого.
Функціональні стилі мовлення – це різновиди мови, що виникають внаслідок відмінностей у сферах спілкування та основних функціях мови.
Під сферами спілкування прийнято розуміти широкі сфери соціальної діяльності людини, що відповідають певним формам суспільної свідомості: наука, політика, право, мистецтво. Кожну з визначених сфер спілкування обслуговує певний функціональний стиль: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній.
Коло спілкування людини з малим колом обличчя в різних ситуаціях, як правило, побутових, дозволяє підкреслити стиль розмови.
Таким чином, виходячи з відмінностей у сферах спілкування, виділяють п’ять основних функціональних стилів.
Для характеристики функціональних стилів необхідна і друга основа їх виокремлення – врахування соціальної функції мови.
Найважливішою функцією мови є спілкування . З нею пов’язана і є похідною від мови ще одна функція – мислетворча або повідомлення . У зв’язку з тісним зв’язком цих двох функцій багато дослідників вкладали в термін «комунікаційна функція» зміст, відповідний їм обом.
Мова використовується не тільки для вираження думок, а й для вираження почуттів і волі. Звичайно, прояви почуттів можливі і поза мовою. Тому функції емоційно-вольового впливу вважаються додатковими функціями мови.
Таким чином, мовні функції Визначення цілей і завдань спілкування полягає в наступному:
- – комунікативні (комунікація, повідомлення),
- – емоційний ,
- – добровільна .
Або: спілкування, повідомлення, вплив (емоційно-вольовий).
Різні стилі мовлення по-різному реалізують функції мови. Ці відмінності пов’язані з характером стилю, з тим, що завдання спілкування неоднакові в різних сферах спілкування. Реалізовані стилем функції мови є його важливою ознакою.
Функціональні стилі — це постійні різновиди мовлення, зумовлені сферою спілкування та типовим для цієї сфери комунікативним завданням (мовна функція). Сфера спілкування і завдання спілкування є позамовними чинниками, від яких залежить мовна своєрідність стилю, а частково й особливості змісту мовлення в даному стилі.
Яка мовна структура функціонального стилю? У чому полягає відчуття стилістичної цілісності, єдності, що дозволяє нам інтуїтивно відрізнити наукове мовлення від художнього чи розмовного?
Донедавна ці питання були дискусійними. Проте використання статистичного методу в стилістиці переконливо показало, що один стиль відрізняється від іншого не стільки мовними ознаками, скільки різною частотністю мовних одиниць.
Не можна говорити про сталість мовного засобу для того чи іншого стилю, але можна і можна говорити про високу ймовірність появи засобу в тому чи іншому стилі. Взяти, наприклад, термінологію. Терміни-слова можна вживати в будь-якому стилі – розмовному, офіційно-діловому, публіцистичному, художньому, але, звичайно, найчастіше ми вживаємо їх у науковому стилі. Частка ймовірності (або частоти) термінів наукового стилю буде найвищою. «Обличчя» стилю залежить від частоти як маркованих, так і нейтральних одиниць. Відповідно, у формуванні стилю беруть участь і так звані нейтральні засоби мови; в останньому випадку інформація про стиль міститься в частоті мовної одиниці.
Наші висловлювання залежать від того, де ми говоримо з ким і чому , тобто від мовленнєвої ситуації.
Ознаки мовленнєвої ситуації можна зобразити у вигляді схеми:
Мовленнєва ситуація – з ким ми говоримо? де З якою метою?
У різних мовленнєвих ситуаціях ми по-різному говоримо чи пишемо, тобто по-різному використовуємо стилі мовлення .
Розмова, яка використовується в неформальних розмовах з друзями, зазвичай у домашній (неформальній) обстановці (1 – 1, неформальна обстановка).
Книжкова промова, звернена до багатьох людей, до всіх, хто хоче знати. Використовується в книгах, газетах, на радіо і телебаченні, в офіційних промовах і розмовах (1-багато, офіційна ситуація).
Стилістичний план аналізу тексту
I. Нелінгвістичний аналіз тексту
1. Автор, назва; мовлення цільова тема мовлення; мета автора.
2. Тип мовлення (монолог, діалог, полілог).
3. Форма висловлювання (усна чи письмова).
4. Функціонально-смислові типи мовлення (опис, розповідь, міркування).
5. Діапазон соціальних заходів, що підтримуються запланованим стилем.
II. Лінгвістичний аналіз тексту
1. Функції мови, що визначають стиль тексту:
а) лексичні;
б) морфологічний;
в) синтаксичні.
2. Способи створення малюнків і виразності тексту.
III. Висновок: функціональний стиль (стиль, жанр).
Аналізуючи текст, пам’ятайте, що включати в матеріал конкретного тексту всі мовні засоби неможливо і непотрібно. Обсяг аналізу залежить від характеру самого тексту та його особливостей.
Ваш аналіз тексту має бути зв’язним!
Стилі мовлення – це система мовленнєвих засобів, які використовуються в будь-якій сфері спілкування, а також вид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні.
Навчальний стиль – особливий різновид літературного стилю, який використовується в усному і письмовому мовленні. Основна функція наукового стилю мовлення — точне відображення наукової інформації. Точне початкове висловлювання та строгий вибір мови означають, що науковий стиль виділяється серед інших. У науковому мовленні характерне вживання спеціальних термінів і нейтральної лексики. Для наукового стилю характерні й граматичні особливості. У наукових текстах часто вживаються частки, частки, віддієслівні іменники. На позначення множини можуть використовуватися іменники в однині. Науковий стиль характеризується логічністю, точністю, ясністю викладу. Емоції та образи використовуються рідко. Для наукового мовлення характерний прямий порядок слів у реченні.
Діловий стиль використовується для точного передачі ділової інформації. Цей стиль мовлення в основному використовується в писемному мовленні. Його використовують для написання різних видів офіційних документів, ділових документів: записок, заяв, протоколів і т. д. Для ділового стилю характерні стислість викладу, точність, використання фразеологічних штампів, спеціальної термінології, скорочень. Про обмежене споживання та емоційну лексику в діловому мовленні немає жодного слова. У ділових текстах використовуються складні речення, строгий порядок слів у реченнях, безособові конструкції. Для ділового стилю характерне вживання віддієслівних іменників і дієслів наказового способу.
Сфера застосування публіцистичного стилю – Це журнали, новини, тексти виступів перед громадськістю з пропагандистською метою. Основне завдання текстів, написаних у цьому стилі мовлення, – вплив, агітація та пропаганда. Цей стиль характеризується не тільки повідомленням інформації, а й авторським ставленням, що доповнює текст. У публіцистичному стилі, як і в науковому, особливо важливі строгий логічний виклад і оперування точними фактами, але в той же час текст може відрізнятися емоційним забарвленням, що більше властиво художньому стилю. У публіцистичному стилі вживається різноманітна лексика: від сухої книжної до емоційної розмови, від термінологічної до оціночної. Часто в публіцистичних текстах можуть використовуватися іншомовні вислови, фразеологізми різноманітних образотворчих і виражальних засобів мови. Для цього стилю характерна як книжна, так і розмовна побудова речень. Часто зустрічаються питальні й окличні речення.
Сфера застосування розмовного стилю мовлення– Спілкування в неформальній обстановці. Використовується в письмовій та усній формі. Бесіда не відрізняється строгим вибором мовних засобів, більше значення має мовленнєва ситуація. Розмова часто підкреслюється і доповнюється жестами і мімікою людей, що розмовляють. Використовуються наголоси, паузи, зміна інтонації. При використанні розмовного мовлення пред’являються менш жорсткі вимоги, особлива увага приділяється емоційності, експресивності словникового запасу. Нерідко в тлумачних словниках російської мови можна зустріти знак, відповідний лексиці розмовного стилю – «звільнити». Використовуючи цей стиль мовлення, можна знайти нелітературні слова, неправильне мовлення (рідна мова). Часто використовувалися фразеологізми, що надавало тексту більшої виразності та емоційності. Розмовний стиль мовлення відрізняється переходами, повторами слів, вступні та вставні конструкції, неповні речення. Використання розмовного мовлення в художній літературі поширене при словесній характеристиці персонажа чи графічному зображенні подій.
Художній стиль або стиль художньої літератури використовують для написання художніх творів: оповідань, оповідань, романів, нарисів. Основна функція – інформувати читача та впливати на нього через емоції. Йому притаманна емоційність, образність та експресія. Спільне використання засобів художньої мови та словесних виразів: метафор, порівнянь, епітетів. Іноді для додання тексту урочистих, піднесених барв, особливого колориту вживаються застарілі слова – архаїзми та історизми. Художній стиль мовлення вирізняється високим рівнем інформативності в поєднанні з емоційністю та виразністю мовних засобів. Художньому стилю властиве також використання поєднання ознак інших стилів мовлення. Найбільш часто використовувані елементи стилю розмови.
Функціональні стилі української мови. Коротка характеристика, особливості
Вступ
Функціональний стиль – це історично вироблений і суспільно усвідомлений тип літературної мови (її підсистема), що функціонує в певній сфері людської діяльності і спілкування, створений особливостями використання в цій сфері мовних засобів і їх конкретна організація.
Поняття стилю (або складу) як особливої якості мовлення походить від античної поезії та риторики (грец. stylos — загострена з одного кінця паличка, якою писали на воскових пластинках; інший кінець палички мав форму лопатки. – розрівнювали віск, видаляючи те, що залишилося написано). Стародавні говорили: «Змініть стиль!», що дослівно означає «стерти написане», а в переносному значенні «працювати над складом, обдумати написане». З розвитком вивчення мови змінилися погляди вчених на те, який стиль змінюється. Сучасні вчені висловлюють суперечливі думки з цього приводу. Проте загальноприйнятим є визнання функціональної природи стилів, їх відношення до певної сфери мовного спілкування та видів людської діяльності, розуміння стилю як історично сформованої та суспільно усвідомленої сукупності прийомів використання.
Основа класифікації функціональних стилів.
В основі класифікації стилів лежать позамовні фактори: обсяг мови, тематика, яку вона задає, і мета спілкування. Спектр мови співвідноситься з видами людської діяльності, відповідними формам суспільної свідомості (наука, право, політика, мистецтво). Традиційними та суспільно значущими сферами діяльності є: наука, бізнес (адміністрація та право), суспільно-політична, мистецтво. Відповідно до цього виділяють стилі офіційного мовлення (книжного): науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, літературно-художній (художній). Вони протистоять стилю неофіційного мовлення або розмовно-побутовому (розмовному),
Сфера мовного застосування має істотний вплив на предмет і зміст висловлювання. У кожного з них своя тематика. Наприклад, у науковій сфері обговорюються проблеми наукового пізнання світу, у сфері внутрішніх відносин – проблеми повсякденного життя. Однак одна і та ж тема може обговорюватися в різних сферах, але цілі переслідуються по-різному, що призводить до різних за змістом тверджень. Ще В. Г. Бєлінський зазначав: «Філософ говорить силогізмом, поет образами, образами; і обидва говорять те саме … Один доводить, інший показує, і обидва переконують, тільки один логічними доводами, інший образами. “
Часто класифікація функціональних стилів пов’язана з функціями мови, що розуміються як конкретні цілі спілкування. Таким чином, відома класифікація стилів за трьома функціями мови: спілкування, спілкування та впливу. Комунікативні функції найбільш сумісні зі стилем розмови, ¾ наукових і офіційно-ділових повідомлень, художніх виставок, публіцистичного та літературного мистецтва. Проте при такій класифікації немає диференційних підстав, які дозволяють розмежувати науковий та офіційно-діловий, публіцистичний та літературний стилі. Функції мови характеризують її в цілому і в тій чи іншій мірі притаманні будь-якому стилю. У словесній дійсності ці функції перетинаються і взаємодіють, окреме висловлювання зазвичай виконує не одну, а кілька функцій.
Обсяг мови, тематика і цілі висловлювання визначають основні риси стилю, його основні стилеутворюючі особливості. Для наукового стилю ¾ — це узагальнено-абстрактний характер викладу і підкреслена логічність, для офіційно-ділового — наказовість мовлення і нескромна точність, для розмовного — ¾ невимушеність, безпосередність і непідготовленість спілкування тощо.
Стилеформуючі чинники визначають особливості функціонування мовних засобів у тому чи іншому стилі, їх специфічну організацію.
У мовленні систематичні функціональні стилі.
У кожному стилі можна виділити стилізовані за кольором мовні одиниці, які вживаються лише або переважно в даній сфері (це стосується насамперед одиниць лексичного рівня): у розмовному стилі ¾ словникова і розмовна мова і фразеологія, у науковій термінології стійкі і стійкі термінологічні словосполучення , публіцистична лексика ¾ суспільно-політична. Проте стиль не слід розуміти лише як поєднання стилістично маркованих засобів, як результат підсумовування одиниць одного стилістичного забарвлення під час функціонування мови. Одні й ті самі засоби мови (зокрема, одиниці фонетичного, морфологічного та синтаксичного рівнів) можуть використовуватися в різних сферах діяльності, поєднуючи всі стилі в єдину мовну систему. У процесі функціонування, відповідно до комунікаційного завдання, здійснюється вибір мовних засобів і їх певна організація, завдяки чому ці одиниці пов’язані функціональним значенням. У результаті створюється стиль із різноманітним складом мовних засобів, але єдиним за семантично-функціональним забарвленням і значенням, цьому стилю властива функціонально-стилістична система. Екстралінгвістична основа, властива тій чи іншій сфері мовного вживання, визначає загальне стилістичне забарвлення мовлення, що створює своєрідну якість мовлення, що сприймається як стиль. функціонально-стилістична система є невід’ємним елементом цього стилю. Екстралінгвістична основа, властива тій чи іншій сфері мовного вживання, визначає загальне стилістичне забарвлення мовлення, що створює своєрідну якість мовлення, що сприймається як стиль. функціонально-стилістична система є невід’ємним елементом цього стилю. Екстралінгвістична основа, властива тій чи іншій сфері мовного вживання, визначає загальне стилістичне забарвлення мовлення, що створює своєрідну якість мовлення, що сприймається як стиль.
Залежно від цілей спілкування, змісту й ситуації мовлення у функціональному стилі активізуються окремі мовні одиниці з певним семантичним значенням. Так, наприклад, терміни можуть вживатися в будь-якому стилі, але найчастіше вони зустрічаються в науковому та офіційно-діловому, органічно входять лише в системи цих стилів, будучи їх обов’язковою регулярною ланкою. Вони не охоплюються системами розмовного та літературного художніх стилів; їх використання тут значною мірою випадкове (це зумовлено темою розмови або завданнями художнього зображення наукової чи ділової сфери). При такому вживанні терміни найчастіше втрачають свою точність, фактично детермінологізуються.
Кожен стиль створює свою внутрішню стильову систему, для цього використовуються всі одиниці літературної мови, але одні мають більшу ефективність, інші меншу. Функціональний стиль породжує власний перерозподіл мовних засобів: із загальнолітературної мови він відбирає насамперед ті, що відповідають його внутрішнім потребам і завданням. Таким чином, єдність стилю створюється не тільки і не стільки стилістично маркованими одиницями, скільки спільним для всіх стилів співвідношенням мовних засобів, характером їх відбору і поєднання, закономірностями функціонування мовних одиниць у цій сфері. спілкування.
У конкретних текстах спостерігаються деякі відхилення від середньої норми від типових особливостей організації мовного матеріалу в тому чи іншому функціональному стилі. Зазвичай вони викликані тим, що ускладнюються деякі додаткові (або додаткові), тобто позамовні основи. Наприклад, виникає необхідність не тільки повідомити про наукове відкриття, а й розповісти про нього популярно. У цьому випадку в тексті будуть використані елементи, запозичені з оповідної та художньої публіцистики (образні порівняння, риторичні запитання, питально-відповідальний рух тощо), розмовні інтонації та синтаксичні конструкції та ін., але всі ці елементи повинні служать єдиному призначенню, завдяки чому виникає загальне функціонально-стилістичне забарвлення.
Диференціація функціональних стилів.
Функціональні стилі як найбільші різновиди літературної мови (макростилі) зазнають подальшої диференціації всередині стилю. У кожному стилі є підстилі (мікростилі), які, у свою чергу, поділяються на ще більш приватні варіації. Слід зазначити, що диференціація функціональних стилів позбавлена однієї основи, оскільки ґрунтується на додаткових (по відношенню до основних) факторах, характерних для кожного стилю.
В офіційно-діловому стилі залежно від призначення текстів виділяють законодавчі, дипломатичні та офіційні (розпорядчі) пропозиції. До першої відноситься мова законодавчих документів, що стосуються діяльності державних органів, до другої – мова дипломатичних документів, що стосуються сфери міжнародних відносин. До офіційного стилю належить, з одного боку, офіційне листування між установами та організаціями, а з іншого — приватно-ділові документи.
Різновиди наукового стилю визначаються специфікою різних видів наукового спілкування (характером адресата, метою). У ній представлені актуальні наукові, науково-просвітницькі та науково-популярні акценти.
Особливості публіцистичного стилю залежать від специфіки ЗМІ. Залежно від цього можна виділити журналістику публіцистичну, журналістику радіотелевізійну та ораторіальну.
Диференціація стилів у художньому стилі відповідає насамперед трьом видам літератури: тексту (поетичний стиль), епосу (проза) і драми (драматичний).
У розмовному стилі за середовищем спілкування виділяються різновиди: ¾ офіційний (загальноофіційний фон) і неофіційний (загальнодомашній фон).
Кожен стиль, як і стиль, реалізується в сукупності певних типів тексту. Наприклад, у публіцистичному стилі публіцистики — це види текстів, хроніка, репортаж, інтерв’ю, нарис, фейлетон, стаття; у науковій галузі ¾ монографія, автореферат, доповідь, тези тощо; у науково-дослідницькому посібнику ¾ підручник, навчальний посібник, дипломна чи семестрова робота тощо, в офісній білизні ¾ заява, оголошення, акт, довіреність, розписка, характеристика тощо. Кожен із цих типів текстів можна назвати жанр. Під жанром у лінгвістиці розуміють «рід, тип мовлення, зумовлений даними умовами ситуації та метою вживання».
Специфіка жанрів, як і стилю в цілому, визначаються екстралінгвістичними чинниками і формуються особливостями функціонування засобів мови в певних умовах спілкування. Наприклад, літописні відомості суттєво відрізняються від нарисів, інтерв’ю та репортажів не лише структурою та композицією, а й характером використання мовних засобів.
Кожен текст за своїм змістом, композицією, специфікою вибору й організації мови позначає в ньому певний стиль, стиль і жанр. Наприклад, навіть така коротка заява при проханні про чергову відпустку містить ознаки офіційно-ділового стилю, адміністративно-канцелярського стилю, жанру висловлювання. Але кожен текст більш-менш індивідуальний, він відображає індивідуальні стилістичні особливості автора, оскільки вибір мови серед багатьох можливих здійснюється мовцем (або письменником) з урахуванням особливостей певного жанру. Різні жанри літературно-художнього стилю та більшість публіцистичних жанрів дають багаті можливості для прояву індивідуальності. Що стосується відомостей літопису, жанр якого вимагає повного усунення «я» автора, то він позбавлений індивідуально-стильових ознак,
Таким чином, функціональна диференціація стилю мовлення не обмежується п’ятьма основними стилями, вона являє собою досить складну картину. Кожен стиль поділяється на підстилі, в яких, у свою чергу, виділяються більш детальні варіації, аж до прояву індивідуальних особливостей автора. Крім того, слід мати на увазі, що в мовній дійсності немає різких меж між функціональними різновидами стилю, є багато перехідних явищ. Отже, разом із широким розвитком техніки, впровадженням у виробництво досягнень науки з’явилися жанри, що поєднують ознаки наукового та офіційно-ділового стилів (патенти, інструктивні тексти, що пояснюють правила експлуатації техніки тощо). Газетна стаття наукової тематики поєднує в собі ознаки наукового і публіцистичного стилів, огляд науки і справи тощо. «Стилі, які знаходяться в тісній взаємодії, можуть частково змішуватися і проникати. При індивідуальному використанні межі стилів можуть змінюватися ще швидше, і один стиль може використовуватись у функції іншого для досягнення певної мети. Однак найчастіше один зі стилів виступає в якості основного, а на його фоні з’являються елементи інших стилів. Кожне конкретне висловлювання оформляється відповідно до основних норм функціонального стилю певного стилю, що дозволяє визначити приналежність висловлювання до цього стилю, навіть якщо воно може містити ознаки, не властиві цьому стилю в цілому. і на його фоні з’являються елементи інших стилів. Кожне конкретне висловлювання оформляється відповідно до основних норм функціонального стилю певного стилю, що дозволяє визначити приналежність висловлювання до цього стилю, навіть якщо воно може містити ознаки, не властиві цьому стилю в цілому. і на його фоні з’являються елементи інших стилів. Кожне конкретне висловлювання оформляється відповідно до основних норм функціонального стилю певного стилю, що дозволяє визначити приналежність висловлювання до цього стилю, навіть якщо воно може містити ознаки, не властиві цьому стилю в цілому.
Коротка характеристика та особливості функціональних стилів.
Офіційно-діловий стиль
У багатьох стилях книг чітко окреслюється офіційно-діловий стиль. Він забезпечує юридичну та адміністративну діяльність під час спілкування в державних установах, у суді, під час ділових і дипломатичних переговорів: ділове мовлення забезпечує сферу офіційно-ділових відносин і працює в галузі права та політики. Офіційно діловий стиль реалізується в текстах законів, указів, наказів, інструкцій, договорів, угод, наказів, актів, у діловому листуванні установ, а також у юридичних довідках тощо. Незважаючи на те, що цей стиль зазнає істотних змін під впливом соціально-історичних змін у суспільстві, вирізняється з-поміж інших функціональних різновидів мови своєю стабільністю, традиційністю, замкнутістю та стандартизованістю.
Автори підручника «Культура російської мови» зазначають: «Діловий стиль — це сукупність мовних засобів, функція яких полягає в обслуговуванні сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникли між державними органами, між організаціями або всередині них, між організаціями та окремими особами в процесі їх діяльності виробничо-економічної та правової. ” І далі: “Широта охоплення цієї сфери дозволяє виділити принаймні три підтипи (різновиди) ділового стилю: 1) офіційно-діловий (канцелярський); 2) правовий (мова постанов і постанов); 3) дипломатичний. “
Стандартизованість ділового мовлення (насамперед мови масової зразкової документації) є однією з найпомітніших ознак офіційно-ділового стилю. Процес стандартизації в основному розвивається у двох напрямках: а) широке використання готових, уже усталених словесних формул, шаблонів, штампів (наприклад, типові синтаксичні моделі з анонімними прийменниками за призначенням, у зв’язку з, відповідно до та ін.). ., що цілком природно, оскільки значно спрощує і полегшує процес складання типових текстів ділових документів), б) у частому повторенні одних і тих же слів, форм, словосполучень, конструкцій, у прагненні до однотипних способів висловлювання думок у подібних ситуаціях, при невдачі, тобто у використанні експресивної мови.
Іншими характеристиками офіційно-ділового стилю (крім стандартності) є точність, імперативність, об’єктивність і документальність, конкретність, офіційність, стислість.
Стиль навчання
Цей функціональний стиль літературної мови обслуговує різні галузі науки (точні, природничі, гуманітарні та ін.), техніку та виробництво і використовується в монографіях, наукових статтях, дисертаціях, авторефератах, тезах, наукових доповідях, лекціях, навчальних і науково-технічних роботах. література, пости з науки тощо.
Тут слід звернути увагу на низку важливих функцій, які виконує цей тип стилю: 1) відображення дійсності та зберігання знань (епістемічна функція); 2) набуття нових знань (пізнавальна функція); 3) передача спеціальної інформації (комунікаційна функція).
Основною формою реалізації наукового стилю є письмова мова, хоча з підвищенням ролі науки в суспільстві, розширенням наукових контактів, розвитком масової комунікації зростає роль усної форми спілкування. Реалізуючи різноманітні жанри і форми викладу, науковий стиль характеризується низкою загальних додаткових і внутрішньомовних ознак, які дозволяють говорити про єдиний функціональний стиль, що піддається внутрішній диференціації.
Основним комунікативним завданням спілкування у сфері науки є висловлення наукових понять і висновків. Мислення в цій сфері діяльності носить узагальнений, абстрагований (ізольований від приватних, несуттєвих ознак), логічний характер. Це зумовлено такими специфічними ознаками наукового стилю, як абстрактність, узагальненість, підкреслена логічність викладу.
Ці позамовні ознаки поєднують у собі всі мовні засоби, що формують науковий стиль у систему, і визначають другорядні, більш конкретні, стилістичні ознаки: семантичну точність (однозначність висловлення думок), інформаційну насиченість, об’єктивність викладу, потворність, приховану емоційність.
Домінуючим фактором організації мовних засобів і наукового стилю є їх загалом абстрактний характер на лексико-граматичному рівні мовної системи. Узагальнення й абстрагування надають науковому мовленню однорідного функціонального стилістичного забарвлення.
Науковий стиль характеризується широким використанням абстрактної лексики, яка явно домінує над конкретною: випаровування, замерзання, тиск, мислення, відображення, випромінювання, невагомість, кислотність, летючість тощо.
Публіцистичний стиль
Публіцистичний (публіцистичний) стиль пов’язаний із суспільно-політичною сферою спілкування. Цей стиль реалізується в статтях у газетах і журналах на політичні та інші суспільно важливі теми, у публічних виступах на мітингах і мітингах, по радіо, телебаченню тощо.
Одні дослідники вважають публіцистичний стиль принципово неоднорідним, на думку інших (їх абсолютна більшість), уже в самій цій неоднорідності простежується певна стильова єдність і цілісність. Спільні ознаки стилю з різним ступенем активності виявляються в окремих стилях: публіцистичному, радіо-, тележурналістиці та ораторському. Однак межі цих стилів не різко окреслені, вони часто розмиваються.
Однією з важливих ознак публіцистичного стилю є поєднання ¾ функції спілкування (інформування) і функції впливу (дія чи висловлювання) у межах двох мовних функцій. Мовець використовує цей стиль, коли йому потрібно не тільки донести якусь інформацію (повідомлення), а й здійснити певний вплив на адресата (частіше масового). Крім того, автор, передаючи факти, висловлює своє ставлення до них. Цим пояснюється яскраве емоційне забарвлення публіцистичного стилю, яке не властиве ні науковому, ні офіційно-діловому мовленню. Увесь публіцистичний стиль дотримується одного конструктивного принципу — чергування «виразів і стандартів» (В. Г. Костомаров).
Залежно від виду перше місце виражене або стандартне. Якщо основною метою інформації, що передається, є стимулювання певного ставлення до неї, то виділяється експресивність (найчастіше це спостерігається в памфлеті, фейлетоні та інших жанрах). У жанрах газетної статті, хронікальної замітки тощо переважає прагнення до максимальної інформативності, стандартності.
Норми з різних причин (невмотивоване включення в зони спілкування, тривале користування частотами тощо) можуть перетворюватися на мовленнєві штампи.
Стиль фантастики
Неоднозначно вирішувалося питання про мову художньої літератури та її місце в системі функціональних стилів. Як аргументи проти підкреслення стилю художньої літератури наводяться такі аргументи: 1) мова художньої літератури не входить у поняття літературної мови; 2) вона багатогранна, відкрита, не має специфічних ознак, властивих мові художньої літератури в цілому; 3) мова художньої літератури має особливу естетичну функцію, яка виражається в досить специфічному використанні мовних засобів.
Звичайно, мова художньої літератури і мова літератури – поняття не тотожні. Відносини між ними досить складні. У мові художньої літератури повно й яскраво відображені кращі риси літературної мови, це її зразок, рівноправний у доборі й використанні мовних засобів. При цьому мова художньої літератури в багатьох випадках виходить за межі літературної мови в сферу мови народної, народної, використовуючи всі її стилістичні ресурси — від «найнижчих» до «найвищих». У ньому можуть бути мовні особливості і навіть цілі фрагменти різних функціональних стилів (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного). Проте це не «змішання» стилів, оскільки використання мовних засобів у художній літературі є результатом задуму автора та змісту твору, тобто стилістично вмотивованим.
Не можна не погодитися з думкою М. Н. Скініна про те, що «виведення художнього мовлення за межі функціональних стилів збіднює наше розуміння функції мови. Якщо ми виводимо художню літературу з функціональних стилів, але припускаємо, що літературна мова існує в багатьох функціях, ¾, і цього не можна заперечувати, ¾, то виявиться, що естетична функція не є однією з функцій мови. Використання мови в естетичній сфері є одним із найвищих досягнень літературної мови, і від цього ні літературна мова не перестає бути такою, входячи в художній твір, ні літературна мова не перестає бути виявом літературної мови.
Мова художньої літератури, незважаючи на стильове розмаїття, незважаючи на яскравий вияв у ній авторської індивідуальності, все ж відрізняється низкою специфічних рис, які дають змогу відрізнити художню літературу від будь-якого іншого стилю.
Особливості мови художньої літератури в цілому визначаються кількома чинниками. Характеризується широкою метафоричністю, образністю мовних одиниць майже всіх рівнів, спостерігаються вживання синонімів усіх типів, полісемія, різностильова лексика. «Будь-які засоби, в тому числі й нейтральні, покликані вираженням системи образів, поетичної думки митця». У художньому стилі (порівняно з іншими функціональними стилями) існують правила сприйняття слова. Значення слова більшою мірою визначається цільовою установкою автора, жанрово-композиційними особливостями художнього твору, елементом якого є слово: по-перше, у контексті цього літературного твору воно може набувати художньої багатозначності не зафіксовані в словниках.
Розмовний стиль
Розмовний стиль як один із різновидів літературної мови обслуговує сферу невимушеного спілкування людей у побуті, у родині, а також сферу неформальних стосунків на виробництві, в установах тощо.
Основною формою реалізації розмовного стилю є усне мовлення, хоча воно може виявлятися і в письмовій формі (неофіційні дружні листи, записи на побутові теми, щоденникові записи, репліки героїв п’єс, деяких літературних і літературних жанрів). У таких випадках фіксуються особливості усної форми мовлення.
Основними позамовними ознаками, що визначають формування розмовного стилю, є: невимушеність (яка можлива лише в неофіційних стосунках між мовцями і за відсутності орієнтації на повідомлення офіційного характеру), спонтанність і непідготовленість до спілкування. І відправник мови, і її адресат беруть безпосередню участь у розмові, часто міняючись при цьому ролями, відносини між ними встановлюються в самому мовленнєвому акті. Таке мовлення неможливо попередньо обміркувати, безпосередня участь адресанта й адресанта зумовлює його переважно діалогічний характер, хоча можливий і монолог.
Розмовний монолог – це форма невимушеної розповіді про будь-яку подію, про побачене, прочитане або почуте і спрямована на певну аудиторію, з якою оратору необхідно встановити контакт. Слухач природно реагує на розповідь, висловлюючи згоду, незгоду, здивування, обурення тощо, або запитуючи про те, про що йдеться. Тому монолог у розмовному мовленні не так чітко протиставляється діалогу, як у письмовій.
Відмінною рисою розмовного мовлення є емоційність, експресивність, оцінна реакція. Отже, питання написано! замість Ні, вони зазвичай не писали після емоційно-експресивних відповідей на кшталт Де вони писали! або Прямо ¾ написав! Де вони написали! Так написали! Легко сказати ¾ написав! і т.д.
У розмовному мовленні велику роль відіграє середовище вербального спілкування, ситуація, а також невербальні засоби спілкування (жести, міміка, характер стосунків співрозмовників тощо).
Позамовні ознаки розмовного стилю пов’язані з такими його найбільш загальними мовними особливостями, як стандартність, стереотипність використання мовних засобів, їх неструктурованість на синтаксичному, фонетичному та морфологічному рівнях, розривність і незв’язність мовлення з логічної точки зору. зору, ослаблення синтаксичних зв’язків між частинами висловлювання або їх відсутність офіційності, поділ речень усілякими вставками, повторами слів і речень, широке використання мовних засобів з яскраво вираженим емоційно-експресивним забарвленням, активність мовних одиниць. конкретне значення і пасивність одиниць абстрактно-узагальнених значень.
У розмови є свої норми, які в багатьох випадках не збігаються з нормами книжного мовлення, зафіксованими в словниках, підручниках, граматиці (кодифіковані). Норми розмовної мови, на відміну від книжної, встановлені тезою (звичаєм) і ніким свідомо не підтримуються. Проте носії мови відчувають їх і будь-який невмотивований відступ від них сприймають як помилку.
Таблиця диференційних ознак функціональних стилів
Офіційно Наукова публіцистика Літературно-художня
Сфера спілкування Домашнє управління та право Наукове Суспільно-політичне мистецтво
Основні функції Повідомлення Повідомлення Повідомлення Інформативність і виразність Естетика
Побутово-розмовний, розмовно-офіційний Законодавчий, дипломатичний, канцелярський Власне науковий, науково-освітній, науково-популярний Журналіст газетний, радіожурналістський, ораторський прозовий, драматичний, поетичний
Основні різновиди жанру Щоденні невимушені бесіди, діалоги, приватні листи, записки Різні ділові документи, укази, закони, постанови тощо Наукові праці, доповіді, лекції, підручники, підручники, науково-популярні бесіди тощо Статті в газетах і журналах. , есе, виступи на суспільно-політичні теми; листівки, прокламації та інші прозові, поетичні та драматичні твори
Стильформуючі особливості Легкість, прямота і непідготовленість; емоційність, експресія, оцінна реакція; конкретність змісту Наказовий спосіб (наказовий характер мовлення); точність не допускає непорозумінь; логічність, офіційність, байдужість, безособовий характер мовлення Узагальнено абстрактний характер викладу, підкреслена логічність; змістова точність, інформаційна насиченість, об’єктивність викладу, потворність Трансформація вислову та стандартна художня конкретизація; емоційність, експресія, індивідуалізація
Загальномовні особливості Стандартне, стереотипне використання мовних одиниць; неповна структурна оформленість, переривчастість і суперечливість мовленнєвого стандарту, прагнення до стилістичної однорідності тексту, упорядковане використання мовних засобів Узагальнена розпорошеність символів і граматичних засобів; стилістична одноманітність, упорядкованість використання мовних засобів Поєднання експресії та стандарту Підпорядкованість використання мовних засобів образній думці, естетичній функції, художньому задуму письменника.
Лексичні особливості Розмовна та розмовна лексика, активність слів зі спеціальним значенням і пасивність слів з абстрактним узагальненим значенням; продуктивність слів із суфіксами суб’єктивної оцінки, лексика з емоційним забарвленням Професійні терміни, слова з офіційно-діловим забарвленням, вживання слів у називному значенні, вживання архаїзмів, складних слів, брак лексики з виразним емоційним вираженням Наукова термінологія, загальнонаукова та книжна лексика, явна абстрактна перевага лексика над конкретною, вживання загальновживаних слів у називному значенні, відсутність лексики, що виражає емоції О публіцистична лексика, вживання образних слів із специфічним публіцистичним забарвленням, вживання експресивних забарвлень лексики та мовленнєвих норм Відмова від зразкових слів та вирази,
Характер стійких сполучень Розмовно-побутові звороти (фразеологізми); стійкі мовленнєві стандарти Термінологічні сполучення, мовленнєві кліше, прислівні словосполучення Термінологічні сполучення, мовленнєві кліше Публіцистична фразеологія, розмовні та книжкові фразеологічні стандарти
частотність дієслова; не характерні нескінченно особові форми дієслів, іменників середнього роду, форми множини абстрактних і фактичних іменників тощо.
Синтаксичні ознаки Еліптичність, переважання простих речень, активність питальних і окличних конструкцій, слабкі синтаксичні зв’язки, неоформленість речення, розрив вставними словами; повторити; переривчастість і непослідовність мовлення, вживання зворотів, особлива роль інтонації Синтаксична ускладненість (конструкції з ланцюжками речень відносної завершеності й самостійності, називні речення з переліченням); переважання розповідних речень, уживання пасивних конструкцій, конструкцій з безіменними прийменниками та віддієслівними іменниками, уживання складних речень із чітко визначеним логічним зв’язком, переважання простих, поширених і складних речень; широке використання пасивних, невизначено-особових, безособових конструкцій; вступ, вставка, пояснювальні конструкції, причетні та причетні вислови тощо.